Основним заняттям більшості ногайців до 1917 року залишалося кочове скотарство. Ногайці розводили коней, овець, верблюдів, велику рогату худобу. Головним районом їх кочування був Ногайський степ. Кубанські ногайці з XVIII століття вели осілий спосіб життя та займалися землеробством.
Ногайську Орду населяли мангити, кунграти (з 2-ї пол. XV ст. – ногаї), кипчаки, башкири та інші тюркомовні племена, проте населення не встигло оформитися як нація. Основним заняттям населення було кочове скотарство, зберігалося також домашнє рабство.
Здавна ногайці займалися рибальством та полюванням. З ремесел були розвинені виготовлення сукна, обробка шкіри, овчини, дерева, виробництво повсті, з якого робили бурки, чоботи, головні убори, килими – арбабаші. Кубанські ногайці, що перейшли до осілості ще наприкінці XVIII століття, в основному займалися землеробством.
Корніс повідомляв, що їжа ногайців «складається в кобилому м'ясі, яловичині, баранині, курах, рибі, молоці, олії, пшоні та приготуваннях з різного роду борошна. Влітку їдять вони кавун, дині та привезені із сусідніх місць, особливо з Криму, різні фрукти» (Корніс 1836: 214).