Діалекти виникають внаслідок того, що є географічні чи якісь політичні кордони. Носії діалектів розуміють, що їхній діалект несамостійний. Поняття автономності є головним критерієм, коли носій якоїсь мови вважає, що вона говорить певним діалектом.
Освіта діалектних груп російської відбувалося у процесі взаємодії більшості діалектів давньоруської мови. Стародавні люди, які населяли Русь, більшою мірою не знали грамоти, не вміли користуватися словником, тому до XIV століття давньоруська мова розвивалася як усна.
Витоки російської діалектології сягають 18 ст., до праць М. В. Ломоносова, який уперше виділив три «головні російські діалекти» — московський, північний та український, з яких головним вважав московський діалект.
Не завжди легко визначити, чи є відмінності у мовленні людей з різного суспільства ознакою двох діалектів або ж двох мов. Коли діалекти стають взаємонезрозумілими – тобто ті, хто розмовляє однією діалектною групою, більше не можуть розуміти розмовляючих іншої групи – ці діалекти стають різними мовами.