Термін язичництво походить з Нового завіту, в якому під язичництвом малися на увазі народи або «мови», що протилежні раннім християнським громадам.
У давніх слов'ян язичництво набуло особливих форм, згідно з якими вони поклонялися духам природи та обожнювали душі померлих предків. Перші божества слов'ян були пов'язані з сонцем, вітрами, дощем, жіночим та земним плодородієм. Взагалі слово "язичництво" походить від давньослов'янської "язиці" – народ.
Поклонялися природним стихіям і шанували своїх предків. Язичницьких богів було дуже багато, ще більше існувало духів, що населяли природу: річки, озера, ліси. Різні племена слов'ян особливо шанували різних богів. Найголовніші два божества давніх слов'ян: Перун та Велес.
Є самостійно розвиненою в 1-му тисячолітті н. е. гілкою стародавньої індоєвропейської релігії, представленої в давньоіндійських, давньоіранських, давньогрецьких та давньоримських текстах.