Діагноз дизартрії (МКБ-10: R47. 1) встановлюється лікарем (як правило, невропатологом). У цьому враховується висновок логопеда. Логопед, своєю чергою, досліджує як особливості та характеристики порушення звуковимови, а й й інші боку промови.
Відповідний діагноз ставиться дитині у віці близько 5 років, коли стає зрозуміло, що мова дитини відстає від мови однолітків. Іншими симптомами стертою дизартрії є незручні рухи та слабка міміка.
Недостатня рухливість органів мови призводить до неправильної вимови та загальної нерозвиненості мови. Дитина не може правильно вимовляти звуки, а у разі найважчого ступеня дизартрії – Дитячу мову взагалі неможливо розібрати. Це веде до соціальної ізольованості та, як наслідок, до відхилення у розвитку.
Діти з описуваною формою дизартрії спостерігається атрофія м'язів язика та глотки, знижується також тонус м'язів (атонія). Паретичний стан м'язів язика є причиною численних спотворень звуковимови. Мова невиразна, вкрай нечітка, сповільнена. Обличчя дитини з бульварною дизартрією амімічно.