Спаленню зазвичай підлягали єретики, віровідступники, відьми, а також чоловіки, звинувачені у мужоложстві та жінки, звинувачені у чоловікові чи дітовбивстві. Крім них, до публічного спалення іноді засуджували лідерів народних повстань та обурень, як правило, у «повчальних» цілях.
У 1484 році після умовлянь Генріха Інститора Крамера, автора «Молота відьом», папа римський Інокентій VIII видав буллу «Summis desiderantes affectibus» («Всіми силами душі»), спрямовану проти відьом, яка стала причиною багатьох процесів інквізиції у країнах християнської Європи.
У загальнопоширеному вживанні аутодафе – це також процедура приведення вироку в дію, головним чином, публічне спалення засуджених на багаттіХоча формально страта не була частиною релігійної церемонії аутодафе, а належала до юрисдикції світської влади.
Вогнища Свята Інквізиції висвітлили середньовічну Європу. Скільки на них загинуло жінок, звинувачених у чаклунстві та єресі, не знає ніхто. Вчені кажуть, що живцем спалили не менше тридцяти двох тисяч людей, ще триста тисяч забили камінням, утопили чи розправилися якимось іншим способом.