Альфа-частка – це просто ядро атома гелію, два протони і два нейтрони. Така комбінація скріплена ядерними силами особливо міцно. Тому якщо вже важке ядро і готове втратити зайві протони та нейтрони, то вони, як правило, вилітають саме у формі альфа-частинки. Цей процес і називається альфа-розпадом.
Альфа–розпад стає енергетично можливим для ядер, що містять щонайменше 60 протонів. Для того, щоб відбувався α-розпад, необхідно, щоб маса вихідного ядра M(A,Z) була більша за суму мас кінцевого ядра M(A-4, Z-2) і α-частинки mα: M(A,Z) > M(A-4, Z- 2) + mα.
Розпад, що супроводжується випромінюванням альфа-часток, назвали альфа–розпадом; розпад, що супроводжується випромінюванням бета-Частинок, був названий бета–розпадом (нині відомо, що існують типи бета–розпаду без випромінювання бета-Частинок, однак бета–розпад завжди супроводжується випромінюванням нейтрино або антинейтрино).
Альфа–розпадом називається вид радіоактивного розпаду при якому ядро випускає альфа– Частку, тобто ядро атома гелію [1]. Після альфа–розпаду кінцеве ядро виявляється зміщено дві позиції вліво по періодичної таблиці.