Розповідь ведеться від імені Еліо Перлмана, що згадує події літа 1987 року, коли йому було сімнадцять років, і він жив в Італії з батьками, які щоліта протягом шести тижнів запрошували в гості докторанта, який займався не тільки рукописом своєї роботи, а й допомагав батькові Еліо з науковими матеріалами.
Звідси і фраза Олівера «Назви мене своїм ім'ям, і я назву тебе своїм»: у момент найвищої близькості, яка настає не завжди і не з усіма, коли сплутуються не лише ноги та руки, але навіть імена та життя, кордонів між двома людьми зовсім не залишається.
Еліо, 17-річний американець єврейського походження, мешкає з батьками у сільській місцевості на півночі Італії. Батько Еліо, професор археології, запрошує 24-річного аспіранта Олівера, який також є американським євреєм, провести з ними літо та допомогти з його академічними документами.
Роман завершується словами Еліо, в яких той говорить читачам, що якщо Олівер дійсно любить його і пам'ятає все, що між ними було, то він повинен ще раз на прощання обернутися, «подивитися мені в обличчя, утримуючи мій погляд, і покликати мене своїм ім'ям».