Принцип «Жети ата» мав на увазі обов'язковість знання імен своїх предків по чоловічій лінії до сьомого коліна. Родичі до сьомого коліна вважалися близькими і несли колективну відповідальність друг за друга; шлюби між ними заборонялися, щоб уникнути кровозмішення.
«Незнання свого родоводу до 7 коліна – ознака сирітства», – так свідчить казахська народна мудрість. Одна з найважливіших традиції цього народу – знання свого родоводу. Шежіре чи жеті ата – це і є генеалогічний родовід у казахів.
Родичі до сьомого коліна вважалися у казахів близькими та несли один за одного відповідальність. Також знання семи предків допомагало піклуватися про здоров'я нації та збереження її чистоти. Це уберегло від кровозмішування та тяжких генетичних захворювань.
У таких тюркських народів, як казахи, киргизи, башкири, татари та узбеки збори відомостей про спадкоємність, історію та узи роду зветься одним ємним «шежире» (шежире). Воно є джерелом історичної, етнографічної та антропологічної інформації.