Фамусівське суспільство живе аморальними уявленнями про життя та людей. Як каже Гончаров, Фамусов «бреше все те, що жило брехнею в минулому. Стара правда ніколи не збентежиться перед новою, вона візьме це нове, правдиве і розумне… Тільки хворе, непотрібне боїться ступити черговий крок уперед».
"Фамусов хоче бути "тузом". "Французькі книжки, на які нарікає Фамусов". "Фамусова він не розсудив, не протверезив і не виправив". "Від страху за себе, за своє безтурботно-пусте існування Фамусов затикає вуха і зводить наклеп на Чацького".
"Софія Павлівна зовсім не така винна, як здається. Це – суміш добрих інстинктів з брехнею, живого розуму з відсутністю всякого натяку на ідеї та переконання, плутанина понять, розумова і моральна сліпота – все це не має в ній характеру особистих вад, а є, як спільні риси її кола”.
На думку Гончарова, Чацький – найбільш жива особистість як людина та виконавець ролі, довіреної йому Грибоєдовим. … Чацькі живуть і не переводяться в суспільстві, повторюючись на кожному кроці, у кожному будинку, де під однією покрівлею уживається старе з молодим… Кожна справа, яка потребує оновлення, викликає тінь Чацького…