Координати світил чи точок задаються двома кутовими величинами (або дугами), що однозначно визначають положення об'єктів на небесній сфері. Таким чином, система небесних координат є сферичною системою координат, у якій третя координата – відстань – часто невідома і не відіграє ролі.
Системи небесних координат: а – горизонтальна, б – екваторіальна, в – еліптична, г – галактична. N, S, W, E – точки півночі, півдня, заходу, сходу; Z – зеніт… Вибраним напрямком у цій системі є напрямок прямовисної лінії; осн. площина системи перпендикулярна вертикальній лінії.
На площині положення точки найчастіше визначається відстанями від двох прямих (координатних осей), що перетинаються в одній точці (початку координат) під прямим кутом; одна з координат називається ординатою, а інша – абсцисою.
Небесні координати вводяться на геометрично правильній поверхні небесної сфери координатної сіткою, подібної до сітки меридіанів і паралелей на Землі. Координатна сітка визначається двома площинами: площиною екватора системи та пов'язаними з ним двома полюсами, а також площиною початкового меридіана.