Дод. до сполох; є сигналом тривоги.
Крім богослужбового вживання, дзвін церковних та монастирських дзвонів служив як набатний при пожежі (часті удари у великий або середній дзвін), як колійний у хуртовину та бурю (ряд ударів з проміжками); з нагоди коронування, царських весіль, військових перемог, прибуття знатних гостей проводився урочистий дзвін ( …
НАБАТНИЙ, -а, -е. 1. Дод. до сполох; що є сигналом тривоги.
Набат (араб. naubât — «барабани, в які б'ють перед будинками знатних осіб», можл., за посередництвом тюркських мов) — оповіщення або тривожний сигнал для збору народу, що зазвичай подається ударами в дзвін, било (дзвонило, сторожову дошку або плиту), рідше барабанним боєм.