Гранично допустима концентрація (ГДК) – максимальна кількість шкідливої речовини в одиниці об'єму або маси, яка при щоденному впливі протягом необмеженого часу не викликає будь-яких хворобливих змін в організмі та несприятливих спадкових змін у потомства.
Під ГДК розуміється така максимальна концентрація хімічних елементів та їх сполук у навколишньому середовищі, яке при повсякденному впливі протягом тривалого часу на організм людини не викликає патологічних змін або захворювань, що встановлюються сучасними методами досліджень, у будь-які терміни життя.
Для надзвичайно небезпечних речовин (пари ртуті, сірководень, хлор) ГДК у повітрі робочої зони не повинна перевищувати 0,1 мг/м3. Якщо ГДК становить понад 10 мг/м3, то речовина вважається малонебезпечним. До таких речовин відносять, наприклад, аміак.
Гранично допустима концентрація (або ГДК) – величина, що характеризує максимальну кількість речовини, яке може перебувати в об'єкті вимірювань в момент часу без шкоди для живих організмів, і є основною величиною екологічного нормування вмісту токсичних речовин у природному середовищі.