Депортація 1941 року Німцям було віддано розпорядження протягом 24 годин підготуватися до переселення та з обмеженою кількістю свого майна прибути до пунктів збору. Німецькі жителі республіки були вивезені у віддалені райони Сибіру, Казахстану та Середньої Азії. Відповідно до цього указу у вересні-жовтні 1941 р.
Поволзькі (волзькі) німці (Нім. Wolgadeutsche) – один з народів, що сформувався в Росії до початку XX століття з нащадків переселенців переважно з німецьких держав, розселених на підставі маніфестів Катерини II в Нижньому Поволжі в 1760-і роки і проживали там аж до 1941 року.
22 липня 1763 року Катерина II видала маніфест про дозвіл іноземцям селитися у Росії. Це стало початком масової імміграції, перш за все, німців-протестантів.
Німецькі колонії в Поволжя з'явилися у другій половині XVIII століття на порожніх землях Російської імперії. Важливу роль організації цих колоній зіграла російська імператриця німецького походження Катерина II. З 1764 по 1768 рік німецькі колоністи заснували на лівому, луговому березі Волги (нім.