В античності: розумна частина космосу В основі античного розуміння людини платонівське уявлення про подвійну істоту, що складається з душі і тіла. Душа невидима, безсмертна і божественна, тіло звісно й мабуть. Душа відповідає за пізнання, але тіло перешкоджає знанню та поневолює душу. Тіло — в'язниця душі.
Сутність людини у філософії Людина має біологічні та соціальні ознаки, які однаково визначають його поведінку та процес самоідентифікації. Аксіологія займається пошуком сенсу діяльності. Людина — найвищий ступінь еволюції живого, об'єкт та суб'єкт суспільно-історичної діяльності та культури.
Людина, за Демокрітом, – це частина природи, і, як і вся природа, складається з атомів. З атомів складається і душа людини. Разом зі смертю тіла знищується душа. На відміну від такого вульгарно-матеріалістичного погляду на душу людини, його етична концепція має більш делікатний характер.
Ідеалом людини в Античності була особистість, відповідна поняттю «калокагатія» (у перекладі з грец. – прекрасний і добрий) – особистість наділена чеснотами.