Називали ці ласощі «медовим хлібом» і готували з житнього борошна з ягідним соком та великою кількістю меду. Деякі господині на свій смак додавали в тісто ароматні трави та коріння, а коли у XII-XIII століттях на Русь завезли східні прянощі – стали додавати і їх. Так і сталося саме слово «пряник».
Перша письмова згадка про приправлені спеціями медові коржики — близько 350 року до н. е. Вже давні єгиптяни знали про них. Римляни знали «panus mellitus» — намазані медом коржики, які з медом і випікали.
Перша письмова згадка про тульську пряник датовано 1685 роком, але, за словами істориків, на Русі це пряне печиво з'явилося приблизно на вік раніше — в епоху Великих географічних відкриттів. Пряники тоді робили майже у всіх російських містах та селах.
Поминальна трапеза закінчувалася частуванням пряниками, а на згадку про загиблих російських воїнів випікалися поминальні пряники солдохрести. Найбільш ошатні та прикрашені пряники випікалися до весілля. В'яземськими виробами традиційно прикрашали ялинку.