Аристотель поділяє етичні та діаноетичні чесноти за самою їхньою природою, або субстанцією. Етичні чесноти («чесноти вдачі») для нього «занадто людяні» і служать меті приборкання нижчої частини душі її розумним початком, яке є чимось, що приходить ззовні в самій людській душі.Mar 9, 2016
До етичним чеснотам Аристотель відносить мужність, розсудливість, щедрість, величність, правдивість, дружелюбність, люб'язність, рівність, честолюбство. Вони залежать від здатності розуму підкоряти своїм вимогам пристрасті та бажання. Свідомо-навмисний характер дій – важлива риса чеснотних вчинків.
У «Нікомаховій етиці» Арістотель формулює свою теорію чесноти. Він ділить усе чесноти на два види: 1️⃣ Діаноетичні — чесноти розуму:<розсудливість, мудрість. 2️⃣ Етичні – чесноти волі: мужність, дружба, велич, щедрість.
Етика Арістотеля є чимось більшим, ніж просто систему моральних принципів, управляючих поведінкою людини. Арістотель розглядає своєрідну моральну антропологію, тобто вивчає те, що робить нас «людяними».