חֲסִידוּת хасидут, в ашкеназькому вимову хасидус – «праведність», «вчення благочестя», від слова חסיד хасид – «благочестивий») – релігійна течія в іудаїзмі, яке у першій половині XVIII століття за дуже короткий час охопило єврейське населення Речі Посполитої та прилеглих територій.
Саме слово «хасид» сталося від єврейської слова חֲסִידוּת (хасидут), що означає «благочестивий» – праведник, який відрізняється своєю старанністю у дотриманні релігійних та етичних приписів юдаїзму. Релігійний рух хасидів виникло в другій чверті XVIII ст. євреїв Польщі, Литви та Росії.
Вони є зразком побожності та праведної поведінки, у них просять порад та настанов у повсякденному житті. Батьківщиною хасидизму є саме Україна, адже він виник у 18 столітті на Хмельниччині. Засновником руху є Ісраель Баал Шем-Тов, який помер та похований у Меджибожі Хмельницької області.
Усі євреї, які представляють брацлавську течію хасидизму, вважають своїм обов'язком побувати хоча б раз у своєму житті на могилі цадика Нахмана Вони також вважають, що якщо зустрінуть Новий рік (Рош ха-Шана) біля його могили, то наступний рік буде дуже щасливим для них.