Врівноваженість та симетрія музичної мови, плавність ритміки, камерна прозорість звучання — ці стилістичні риси, властиві всім без винятку віденським попередникам Бетховена, також поступово витіснялися з його музичної мови.
Слух Бетховена поступово погіршувався і згодом зник зовсім. На прем'єрі Симфонії № 9, що відбулася 1824 року, коли композитору було 54 роки, він нічого не чув. Серед причин глухоти композитора називали сифіліс, отруєння, тиф і навіть звичку занурювати голову в холодну воду, щоб збадьоритися.
Глухий композитор Бетховен почав глухнути у віці 27 років. Хвороба розвивалася протягом двох десятиліть та повністю позбавила композитора слуху до 48 років. Нові дослідження доводять, що причиною стало захворювання на висипний тиф – поширену в часи Бетховена інфекцією, яку часто переносять щури.