Слюда – Мінерал вулканічного походження, здатний розщеплюватися на тонкі тверді пластинки. Квадратиками, колами чи шестикутниками із цього матеріалу заповнювалися дрібно переплетені залізні рами-віконниці. Такі вікна пропускали небагато світла і майже не захищали від холоду.
Поки що не було скло, люди виходили зі становища, використовуючи для вікон підручні засоби: слюду, тонкі шматочки мармуру, розплющені рогові фрагменти, папір. Були часи, коли отвори у стінах прикривали шкурами та циновками, завішували тканиною.
На рами натягували паюсний мішок риб (звідки паюсна ікра). вікно називалося паїсним. Також використовувався бичачий міхур, слюда (такі вікна називалися слюдяні віконці), промаслена тканина. До XVIII століття скляні вікна (склясті віконниці) вживалися рідко.
Стародавні слов'яни мешкали в рубаних хатах, які мали дуже маленькі, так звані «вікна», це були лише отвори для того, щоб дим від натопленої по-чорному печі виходив на вулицю. Такі отвори робилися безпосередньо під стелею та за розміром були близько 27-35 см завдовжки і 18 см завширшки.