Спеціальна теорія відносності (СТО) – теорія локальної структури простору-часу. Вперше була представлена в 1905 Альбертом Ейнштейном в роботі «До електродинаміки рухомих тіл».
1905 року Ейнштейн розробив спеціальну теорію відносності, яка примирила Принцип відносності Галілея і постійність швидкості світла (парадокс фізики XIX століття). Нині спеціальна теорія відносності є основним принципом фізики.
Це спеціальна та загальна теорія відносності та фотоелектричний ефект, який це відкриття приніс Ейнштейну Нобелівську премію.
Суть теорії полягає в тому, що всі події у Всесвіті відбуваються у чотиривимірній системі координат. Три з них просторові, а четверта – час. Тіла своїми масами викликають викривлення метрики цього ейнштейнівського чотиривимірного простору.