Незважаючи на спочатку британську колонізацію регіону та абсолютну перевагу англійських іммігрантів на початковому етапі історії США, потік іммігрантів у XIX столітті поступово диверсифікується. Після значної німецької та ірландської хвилі італійська імміграція стає переважаючою у 1880—1950 роках.
Більшість італійців (близько 60%) перебираються жити та працювати у 5 країн – Великобританію, Німеччину, Францію, Швейцарію та Іспанію. За межами Європи найбільш популярними у італійців маршрутами для переїзду є Бразилія, потім США, Австралія та Канада. Що стосується іммігрантів, то їх приплив трохи сповільнився.
Не тільки в Росії італійців за очі називають макаронниками, а німців – фрицями, в Америці існують свої зневажальні терміни для людей із різних етнічних груп: wop від guappo (неап.
Бідність була головною причиною імміграції. Італія до 1860-х років являла собою частково сільську територію, де практика управління земельними ресурсами, особливо на півдні та північному сході, додавала фермерам сумнівів у необхідності залишитися на землі та обробляти ґрунт.